Життя у метафорах

У донецькому видавництві "Лебідь" побачила світ книжка молодої поетеси Ольги Венцель. Учасниця донбаського ЛітО "Стражи весны", випускниця Горлівського інституту іноземних мов, а зараз педагог одного із горлівськи ліцеїв, вже встигла себе зарекомендувати, як активний літератор, вона організатор поетичного клубу, ведуча багатьох літературних заходів, як у Горлівці, так й у Донецьку. Поетична збірка "Життя у метафорах" - друга книжка авторки, але на відміну від першої написана українською.

КАТЕРИНА  ПАЛЕНСЬКА-РОМАЩУК

  

ЖИТТЯ У МЕТАФОРАХ ОЛЬГИ ВЕНЦЕЛЬ

Сучасний літературний процес на Донбасі не стоїть на місці. Про це свідчить регулярний вихід альманахів, авторських збірок, проведення літературних конкурсів. Активною представницею цього процесу є учасниця літературного об’єднання «Стражи весны», молода письменниця Ольга Венцель. Цієї осені виходить вже друга збірка авторки «Життя у метафорах». Метафора тут подібна до загадки, але з тією відмінністю, що не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності.

Ця загадка, гра з читачем простежується і у структурі книжки. Розірвана на дві частини (на початку і наприкінці) передмова спонукає читача начебто збирати пазли однієї картини, яка складається в одне ціле лише після прочитання останнього вірша. Парадоксально, але саме ця фрагментарність, робить збірку завершеною.

Щодо тематики творів, то вона настільки різноманітна, що повинно виникати питання за яким критерієм автор поєднав твори у два цикли «Симфонія поезій (Почуття як музика)» і «Весняна одержимість (Поетична проза)». Але цього питання не виникає через те, що поетеса постійно утримує увагу читача своїми цитатами, які роблять плавне перетікання одного твору в інший. Дивно, але цей інтелектуальний лабіринт не заплутує читача, а навпаки наштовхує на певний настрій при прочитанні. Яскраво виражений діалогізм творів скрізною ниткою проходить через всю збірку.

Аналізуючи жанрову своєрідність творів Ольги Венцель, ми прийшли до висновків, що їх важко втиснути в якісь строгі рамки. Це начебто замальовки, вірші у прозі чи проза у віршах. Але ця жанрова неохайність не відштовхує, а навпаки інтригує.

«Розмір та форма вірша не має для мене значення, - каже сама письменниця, - головне передати ідею».

Впадає у вічі дуже багата кількість пунктуаційних знаків, розірваних рядків, але при прочитанні ти розумієш, що цей ритм вірша ніби зачаровує:

«Пишу я… Навіщо?.. За для чого? – себе, інших?

Слова – це мов вода дощу – ллються,

і це не має краю і кінця,

залишають мокрий слизький слід лиш небуття».

Це «симфонія» поетичної душі, мелодійність ритму, яку сповідував ще Володимир Маяковський, який за словами поетки є її духовним учителем:

«Я з тобою! Вір – сонце з тобою

в душі,

у подумках,

у посмішках живих…»

Простежити лінію Лесі Українки і Ліни Костенко ми можемо через жіночу інтимну лірику Ольги Венцель. Яскравим прикладом може служити цикл поезії «Весняна одержимість», у якому ми бачимо внутрішню боротьбу люблячої жінки і поета, яка врешті решт вирішує жити заради вищого бога – Мистецтва:

«Але нас єднає

Мистецтво.

Будь же вірним

Цьому Богові,

Що творить небеса на землі».

Слід також звернути увагу на цікавий лексичний ряд поетеси. Він надзвичайно широкий, оскільки автор використовує рідкісні слова, професіоналізми, неологізми, каламбури з англійською мовою; апелює до музичних і комп’ютерних термінів, математичних теорій. Крім того незвична форма шрифту творів надає тексту різні змістові відтінки :

« Не поглибить тебе тиша, забуття, банальний побут, німота душі.

Ти – Я ВІРЮ В ЦЕ, ЦЕ ТАК, Я ВІРЮ! –

ти істинний, не-фальш, не-фейк.

Ти йдеш до правди СВОЄЇ,

і до неї

ти робиш впевнені кроки. Майбутнє і сучасне

у твоїх думках-віршах-піснях».

Недоліком чи перевагою збірки є те, що вона не розрахована на масового читача. Це, на нашу думку, поезія, яку слід приймати дозовано, оскільки кожен рядок чи навіть слово несе в собі певний емоційний заряд.

Закінчити свій невеликий огляд збірки «Життя у метафорах» хочу словами самої авторки: «Немає окремо поетів і окремо читачів – перш за все усі ми люди». Ця збірка є безперечним доказом вмілого поєднання людських почуттів із красою поетичного слова.